Приблизно двадцять п’ять років тому я почув відверту розповідь дружини служителя про її чоловіка, з яким вони довгий час несли служіння в одній із районних церков нашої області. Він регулярно проповідував на церковних зібраннях, але мало хто здогадувався про ті постійні труднощі й внутрішню боротьбу, які передували кожній його проповіді. Мова йшла не про боротьбу з дияволом, гріхом чи лжевчителями, а про боротьбу із самим собою в пошуках теми для наступної проповіді.

За її свідченням, чоловік завжди починав готуватися завчасно — уже наступного дня після недільного зібрання. Від понеділка до п’ятниці він шукав, роздумував, добирав і формулював ідеї та тему. У п’ятницю вранці внутрішній голос нарешті підказував йому: тема і текст, які він обрав, — це саме те, що треба. Залишалося тільки підготувати конспект. Але увечері того самого дня настрій мінявся, і брат цілком розчаровувався у вибраній темі. Субота минала в напружених і болісних роздумах. Увечері перед недільним днем він нервово ходив по кімнаті, перебираючи в голові всі варіанти й один за одним відкидаючи їх. І лише перед самим сном, зрештою, здавався, розгортав Біблію і відчайдушно хапався за перший-ліпший підхожий уривок — аби приглушити докори сумління. Після цього він спокійно лягав спати, а наступного дня, як і завжди, підіймався за кафедру, щоб виконати своє служіння і спробувати нагодувати безсмертні душі вірян. І так тривало майже щотижня.

Ця історія, що на перший погляд здається поодинокою, насправді відображає далеко не поодинокі випадки з життя проповідників Слова, які регулярно проповідують у своїй церкві. Складність із вибором наступної теми для багатьох служителів посилюється ще й тим, що їм, як пасторам-проповідникам, потрібно проповідувати систематично й постійно. Успіх попередньої теми, влучно обраної й вдало підготованої, зовсім не гарантує проповіднику легкого шляху у виборі всіх наступних тем.

За роки проповідницького служіння та викладання студентам основ проповіді мені неодноразово доводилося зустрічати цю проблему — у собі самому, в інших проповідників і студентів, а також у численних прикладах з історії Церкви, як близької, так і далекої. Якщо ви певною мірою впізнаєте в цій історії себе — як служителя, як дружину служителя чи як члена церкви, у якій він служить, — вам буде корисно знайти відповідь на два запитання: «Чому так стається?» і «Що робити?»

Чому так стається?

Причин можна назвати безліч. Та зупинімося на тих, які найчастіше трапляються в житті звичайного українського пастора, вчителя, диякона чи проповідника — на теренах нашого непростого сьогодення. Звісно, можна було б спростити «діагноз» і списати все на прихований, невисповіданий гріх, який позбавив проповідника сил, — закликати до покаяння і на цьому закрити тему. Але в цьому міркуванні ми звертаємося саме до народженого згори брата, який бореться з гріхом і докладає зусиль, щоб іти шляхом духовного освячення у Христі. Для такого проповідника систематичний вибір теми може ускладнюватися через низку взаємопов’язаних чинників, що стосуються як його внутрішнього світу, так і досвіду служіння Словом. Отже, чому проповіднику буває непросто дібрати тему для наступної проповіді? Відповідь варто шукати на п’яти рівнях, про які піде мова нижче.

Рівень духовності

Найчастіше це безпосередньо пов’язано з періодом духовної слабкості чи занепаду духовно народженого проповідника. Мова не про якесь особливе самоствердження в релігії, а про постійне ходіння у Святому Дусі. Історія християнства рясніє прикладами того, як недуховні, морально розбещені й навіть невідроджені люди легко вигадували привабливі теми і красномовно виголошували цікаві промови. Але є й інший бік медалі: духовно народжені брати, що несуть служіння проповіді, можуть перебувати у слабкому духовному стані — і тому відчувати внутрішню розбитість і безпорадність, коли йдеться про підготовку проповіді, від задуму до слова «амінь» наприкінці.

Рівень біблійності

Так стається внаслідок недостатнього перебування у Слові й молитві. Якщо душа і розум проповідника не живляться Словом Божим щодня, якщо він не перебуває в постійному спілкуванні з Богом, — проповідницька проникливість неминуче перетворюється на важке, майже непосильне завдання.

Рівень зацікавленості

Складнощі з пошуком теми виникають і тоді, коли проповідник не знає своїх людей та їхніх справжніх потреб. Якийсь час це можна компенсувати, добираючи теми за власними вподобаннями. Але якщо проповідник із тижня в тиждень звертається до одних і тих самих людей, вони швидко відчують: він говорить про те, що цікаво йому, а не про те, що важливо для них, — і перестануть уважно слухати. Важливо пам’ятати: проповідь Слова в частині екзегетики й експозиції народжується з Божого Слова і живиться Духом Божим, а в частині практичного застосування звернена до звичайних людей нашого часу. Тому складнощі з вибором тем можуть виникати навіть тоді, коли проповідник має ґрунтовні теоретичні знання Писання, але не знає своїх людей і не розуміє їхніх потреб.

Рівень незалежності

Так стається через укорінену звичку запозичувати теми проповідей в інших проповідників, із друкованих видань або з відеоресурсів, яких останнім часом стає дедалі більше у вільному доступі. Досвід останніх десятиліть показав невтішну закономірність: чим далі тим все більше сучасних проповідників потрапляють у залежність від чужих проповідей, ресурсів і готових тем. Ця залежність поступово веде до внутрішньої розгубленості й духовного зубожіння, коли проповідник розучується самостійно міркувати над Божим Словом.

Рівень досвідченості

Не применшуючи впливу попередніх чинників, є й просте пояснення: проповідника просто ніхто не навчив цього робити, і йому бракує належного досвіду. Ми ж не дивуємося, що студент-першокурсник медичного університету не здатний виконати навіть нескладну операцію. Теоретично він, можливо, знає загальні принципи, але щоб робити цю роботу впевнено й на користь людям, потрібно вчитися і зростати на практиці. Тому невміння молодих проповідників влучно добирати й точно формулювати тему проповіді варто сприймати як належне, а не як відхилення від норми. Просто потрібно вчитися й розвиватися.

Що робити?

Спробуймо розглянути, як вибір уривка для кожної наступної проповіді може перетворитися зі складного й болісного завдання на благословенний процес, що приносить радість і задоволення. Уважно погляньте на наведені нижче місця Писання, щоб побачити, наскільки розв’язання цієї проблеми пов’язане з постійними стосунками з Богом і слідуванням за Христом.

Ходити у Святому Дусі (Ів. 16:12–14; Дії 1:8; Рим. 8:14; 1 Кор. 2:4–5; 1 Сол. 1:5–6; 1 Пет. 4:11)

Дія Святого Духа в житті проповідника — основа основ духовної мудрості й проникливості, потрібних і для розуміння та застосування істин Божого Слова, і для вірного духовного бачення щодо їх проголошення.

Перебувати в Божому Слові (Ів. 8:31; Кол. 3:16; 1 Тим. 4:13–16)

Постійно читати, вивчати, живитися, роздумувати над Божим Словом і виконувати його. Якщо Слово Боже наповнює душу, розум і життя проповідника, у нього ніколи не виникне проблеми з пошуком нових тем — ні для проповіді, ні для звичайної християнської розмови. Це приведе його до іншої, значно приємнішої «проблеми»: тем для проповіді виявиться більше, ніж часу життя, щоб їх розкрити й проголосити.

Возносити молитви Господу (Лк. 6:12; Дії 4:6; Рим. 15:30; Кол. 4:2–4; 2 Сол. 3:1–2)

Просити в Господа мудрості й духовної проникливості для служіння Словом. Молитися за це служіння в усій його повноті — і за вивчення, розуміння та роз’яснення Писання, і за бачення майбутніх проповідей. Не забувати молитися й про те, щоб Господь провадив шляхом служіння і прибирав з дороги різні перешкоди. Це молитовний виклик і для всієї помісної церкви — молитися за тих, хто проповідує їй Слово.

Вникати в життя і потреби людей (Ів. 21:15–17; Дії 20:28; 1 Тим. 4:16; Євр. 13:17; 1 Пет. 5:2–4)

Проповідник Слова — це особливий «посередник», поставлений між двома сторонами церковного служіння: Богом і Його Словом з одного боку, Божим народом і його духовним життям — з іншого. Це покладає на проповідника пасторську відповідальність за духовну отару, серед якої він служить.

Проповідувати систематично й цілеспрямовано (Лк. 24:27; Дії 1:3; 20:27; 2 Тим. 4:2)

Найдієвіший спосіб пошуку нових тем — систематична й цілеспрямована проповідь. Ураховуючи попередні чотири поради, проповідник повинен мислити стратегічно й вибудовувати план наступних проповідей — чи то розкриваючи певну богословську тему, чи вивчаючи конкретну біблійну книгу або низку книг. Проповідь книга за книгою, розділ за розділом і вірш за віршем упродовж усієї історії пастирсько-проповідницького служіння в церкві зарекомендувала себе як найдієвіший спосіб духовного збудування церкви на основі проповіді Божого Слова. Вона забезпечує різноманітність проповідей, дає змогу розкрити весь потенціал Божого Слова, не дозволяє уникати складних, але важливих для церкви тем і дає слухачам змогу чути, вивчати й приймати «всю Божу волю» (Дії 20:27).