Виклик для служителя сьогодні

Скільки часу сучасний християнин проводить у мережі? За даними досліджень — від чотирьох до восьми годин на день.¹ Навіть при мінімальних показниках це означає, що людина щодня отримує величезний потік інформації. Через це увага стає короткою, а сприйняття поверхневим. Людині все важче зосередитися на чомусь глибокому. Тому біблійна проповідь змагається за увагу з короткими відео, емоційними історіями та популярними блогерами. Відомий інфлюенсер може за кілька хвилин зібрати більше уваги, ніж пастор за роки вірного служіння.

Через це у сучасних служителів виникає спокуса шукати ухвалення від онлайн-аудиторії. Вона приходить не тільки до тих, хто відверто спотворює Євангеліє або заробляє на церкві. Вона може з’явитися і в серці щирої людини. Поступово служіння Христу перетворюється на догоджання аудиторії і працю на власну популярність. Спокуса в тому, що онлайн-платформа щодня повідомляє проповідникові, які слова про Бога подобаються людям, а які ні. І якщо серце не вкорінене в догоджанні Богові, проповідник поступово починає говорити тільки те, що добре сприймається аудиторією. Він не бреше свідомо. Він просто перестає казати незручне. Апостол Павло попереджав про це Тимофія:

«Бо настане час, коли не слухатимуть здорового вчення, а виберуть собі вчителів за своїми пожадливостями, щоб лестили слух, аби відвернути вуха від істини та схилитися до небилиць» (2 Тим. 4:3–4).

Саме тому слова апостола Павла у 2 Коринтян 2:17 звучать гостро й актуально. Він викриває тих, хто пішли шляхом «торгівлі». Головна ціль цього тексту — не просто захистити власну репутацію, а вказати на правильні мотиви служіння. Текст, за допомогою протиставлення, навчає, яким має бути служитель, для якого Євангеліє — не спосіб досягти власних цілей, а безпомилкове Писання.

Що означає «торгувати Божим словом»?

У грецькій мові це слово пов’язане з дрібним торговцем.² Часто воно стосувалося продавців вина. У давнину їх звинувачували в тому, що вони розбавляли вино водою, змішували молоде зі старим і видавали товар за кращий, ніж він був. Тому слово набуло негативного значення: обман, підміна, жадібність. Цей образ і пояснює силу Павлових слів. Він викриває ставлення до Божого слова як до товару, на якому можна заробити.³

Ідеться не так про оплату праці, як про щирість і мотиви. Невірний мотив може виявлятися у прагненні до популярності. Служитель може не брати грошей за проповідь, але все одно підлаштовувати її під попит. Він може пом’якшувати незручні місця, уникати заклику до покаяння або наголошувати на тому, що зміцнює його вплив. У такому разі Божим словом теж починають торгувати (2 Тим. 4:3–4; Гал. 1:10).

Павло не був продавцем, який прагне збути товар. Він не змінював своїх настанов, щоб вони звучали зручніше для коринтян. Він відрікся «таємних ганебних діл» і не діяв хитро (2 Кор. 4:2). Його служіння не залежало ні від прибутку, ні від бажання втримати аудиторію. Тому він міг говорити правду навіть тоді, коли вона була неприємною.

Невірні мотиви: проблема Павлового часу

Павло пише, що він не такий, «як багато хто». Отже, це не поодинокий випадок. Уже в ранній церкві були проповідники й оратори, які використовували служіння у власних інтересах.⁴ Ідеться не лише про відвертих лжевчителів. Дехто проповідував Христа із заздрості та суперництва (Флп. 1:15–17). Їхня звістка могла бути правдивою, але мотиви — хибними.

У 2 Коринтян Павло згадує «вищих апостолів» (2 Кор. 11:5). Вони протиставляли себе йому й оцінювали його за зовнішніми ознаками. Павло сам пише, що його особиста присутність була слабкою, а його слово не справляло враження (2 Кор. 10:10). Він служив у труднощах і не використовував церкву заради власної вигоди (2 Кор. 11:7–9). Далі він прямо називає таких людей лжеапостолами і лукавими робітниками (2 Кор. 11:13–15).

Що означає «говорити щиро»?

У лексиконі давньогрецької мови слово «щиро» перш за все вказує на чистоту мотивів.⁵ Наступні слова вірша — «як від Бога», «перед Богом» і «у Христі» — пояснюють, що саме апостол вкладає у словосполучення «говорити щиро». Це стосується кожного проповідника. Боже слово має визначений зміст. Його не можна скорочувати чи змінювати заради популярності. Служитель має говорити з чистим серцем, перевіряти своє життя Божим словом і пам’ятати, що центром служіння є Христос:

«Ми не проповідуємо себе, але Господа Ісуса Христа; ми ж — ваші раби через Ісуса» (2 Кор. 4:5).

Перейдемо до більш детального розгляду і застосування цього фрагменту тексту.

Від Бога: звістка не належить проповідникові

Павло говорить не від себе і не про себе. Він передає те, що отримав від Бога. Служитель не має права вигадувати інше Євангеліє, щоб воно краще відповідало смакам слухачів (Гал. 1:6–9). У той самий час це не означає, що проповідник не може мати свого стилю. Він може говорити просто, наводити приклади й користуватися сучасними засобами. Але форма не повинна витісняти зміст (2 Тим. 4:2). Гонитва за популярністю зазвичай починається з малого компромісу. Незручний текст замінюють приємнішою думкою. Заклик до покаяння перетворюють на загальну мотивацію. Біблійну істину підміняють словами, які сподобаються слухачам. Тоді проповідь стає не переданням Божого слова, а створенням потрібного враження.

Перед Богом: проповідник відповідає перед Богом

Служіння Павла відбувається під Божим поглядом. Він говорить не для того, щоб подобатися людям, а щоб бути схваленим Богом, який випробовує серця (1 Сол. 2:4). Аудиторія важлива, і слухачів потрібно любити, розуміти й навчати зрозумілою мовою. Але аудиторія не є найвищим суддею істини. Кількість переглядів, лайків і подяк не доводить, що проповідь була вірною. Якщо служитель живе реакцією людей, він стає залежним від них. Служити «перед Богом» означає пам’ятати про Божу оцінку. Бог бачить не лише слова, а й приховані мотиви. Він знає, чи шукає служитель слави Христа, чи збирає славу для себе (2 Кор. 4:5).

У Христі: сила проповіді і вплив проповідника не в ньому самому

Христос — не лише тема проповіді. Він джерело й сила служіння. У Христі служитель не мусить постійно доводити свою значущість. Йому не потрібно будувати цінність на кількості слухачів чи особливому статусі. Він може служити, бо його життя й прийняття залежать від Христа, а не від реакції людей (Гал. 1:10). Це звільняє від гонитви за визнанням. Служитель може радіти, коли його слухають, але не робити з цього основу життя. Він може отримувати фінансову підтримку, але не робити гроші головним мотивом. Він може користуватися медіа, але не дозволяти їм визначати зміст проповіді. У Христі служитель не володіє людьми. Він служить їм. Люди належать Христу, а не пасторові, проповідникові чи блогерові (1 Пет. 5:2–3).

Що це означає для служителя сьогодні?

Регулярно перевіряти мотиви

Серце змінюється поступово. Тому служителю варто час від часу питати себе: чи служив би він без похвали людей? Чи готовий говорити непопулярну правду, навіть якщо аудиторія зменшиться? Чи радіє він зростанню людей у Христі, коли вони не згадують його імені? Чи сприймає фінансову підтримку як мотив для служіння?

Залишатися підзвітним

Служителю потрібні люди, які можуть поставити незручне запитання, перевірити його вчення й вказати на небезпечні зміни в мотивах. Підзвітність стосується не тільки теології, а й грошей, способу життя, використання впливу, ставлення до критики та взаємин з людьми. Той, хто не дозволяє себе перевіряти, стає на слизький шлях і з часом починає сприймати будь-яке зауваження як переслідування.

Не відділяти служіння від помісної церкви

Публічна платформа ніколи не замінить церковної сім’ї. Онлайн-проповідник не відвідає хворого, не допоможе врегулювати сімейний конфлікт, не пройде з людиною шлях покаяння і не відповідає за духовний стан конкретної громади. Тому онлайн-навчання варто сприймати як доповнення, а не як заміну церкві. Християнин не настільки потребує проповіді, наскільки потребує тіла Христового: любові, дисципліни, спільної праці та живих стосунків.

Пам’ятати про достатність у Христі

Гонитва за популярністю часто є спробою отримати від людей те, що вже подароване в Христі. Євангеліє нагадує служителю: щоб бути прийнятим Богом, не треба ставати великим. Йому не потрібно використовувати людей, щоб підтвердити свою важливість. Він може служити їм, бо його значущість не залежить від їхньої реакції. Він уже прийнятий у Христі.

Що з біблійної перспективи означає бути успішним?

Вірність Євангелію не означає відмови від впливу, технологій чи фінансової підтримки. Проблема не в тому, що служитель має аудиторію, отримує оплату або користується сучасними засобами. Проблема починається тоді, коли ці речі стають центром і визначають, що, як і навіщо він проповідує.

Павло показує інший шлях. Він говорить: від Бога, перед Богом і у Христі. Він не торгує Божим словом. Він звіщає Христа й довіряє результат Богові. Такий шлях може здаватися несучасним. Він не завжди дає зростання і широке визнання. Але він дає свободу говорити правду, не маніпулювати людьми, не порівнювати себе з іншими і радіти Божій роботі навіть тоді, коли твоє ім’я залишається в тіні.

Приклад

Том Карсон, батько відомого богослова Дональда Карсона, не був знаним проповідником. Він не збирав великих аудиторій. Він служив у Квебеку, де християнська віра поступово втрачала вплив. Його праця часто залишалася непомітною, а видимих плодів було небагато. Проте він далі проповідував, любив людей і служив Богові. Після його смерті для суспільства він залишився маловідомим пастором. Але його життя не було непомітним для Бога.

Його служіння нагадує: вірність не завжди помітна. Пастор може не мати визнання, але роками вірно навчати Божого слова, молитися за людей і бути поруч із церквою у важкі часи. У цьому немає поразки. Успіх служіння визначає не популярність, а вірність Богові.⁶