Хто був найпершим проповідником експозиційної проповіді? Це те питання на яке з першої спроби не відповість навіть «всезнаючий» штучний інтелект. Не відповість не тому, що воно занадто складне, а тому, що для цього потрібно уважно читати Біблію і мислити звичайною людською головою. Принаймні, коли я поставив це питання для останньої версії ШІ «Астра» від OpenAI, штучний розум назвав ім’я Неємії, а це не зовсім так. Хоча в книзі Неємії 8:8 приводиться яскравий приклад практики експозиційної проповіді, однак майже за тисячу років до подій описаних у книзі Неємії на арені біблійної історії знаходився відомий проповідник, який служив Божому народу тим, що давав точне роз’яснення написаному Божому Слову. Цим найпершим проповідником був ніхто інший, як Мойсей.

Постать біблійного Мойсея надзвичайно важлива для вивчення сучасними проповідниками, які претендують на те, щоб займатися експозицією Писання і проповідувати «експозиційні» проповіді за сучасною церковною кафедрою. Стандарти його проповідницького досвіду яскраво виявляються в П’ятій Книзі Мойсея — Книзі Второзаконня. Найперший проповідник слугує найпершим прикладом для втілення основ ефективної експозиційної проповіді сучасними проповідниками, який ми знаходимо безпосередньо у самому Писанні.

Духовна зрілість

Перший проповідник почав проповідувати лише після набуття необхідної духовної зрілості. Для Мойсея — це був сто двадцятий рік його земного життя. Його життя можна рівномірно розділити на три частини по сорок років кожна. Першу частину він провів у домі єгипетського Фараона де «був навчений усієї єгипетської мудрості, був сильний у своїх ділах та словах» (Дії 7:22). Другу частину він провів у пустелі, як звичайний пастух овець. На восьмидесятому році його життя Господь прикликав Мойсея бути провідником Ізраїлю із єгипетського рабства і промовцем Його Слів. Перше Мойсей прийняв, а друге побоявся прийняти на себе: «Змилуйся, будь ласка, Господи! Я не красномовна людина ні від учора, ні від третього дня … Адже мені важко розмовляти, і язик мій неповороткий» (Вих. 4:10). Лише наприкінці третьої частини життя, наприкінці своїх літ, Мойсей виходить на арену публічної проповіді і починає проголошувати проповіді перед масами людей (Вт. 1:3).

Духовна зрілість проповідника — це необхідна умова для всіх і в тому числі сучасних проповідників. Вона не залежить від тривалості земного життя, або довготи перебування в помісній церкві. При цьому, бувши залежною від ходіння в Дусі Святому, духовна зрілість у більшості випадків потребує і певного віку і необхідного досвіду. Духовна зрілість проповідника — це не статичний стан, а постійна праця Святого Духа, яка повинна бути видима іншим та служити основою для його служіння та піклування про власну душу.¹

Авторитетність

Перший проповідник в силу довіреного йому Господом служіння мав авторитет перед обличчям тих кому він служив і проповідував. Авторитетність Мойсея стояла на плечах його духовної зрілості, яка в свою чергу міцно трималася на близькому ходінні разом із Господом. Саме тому його слова роз’яснення сприймались авторитетно перед обличчям всього Ізраїлю: «Ці слова Мойсей промовляв до всього Ізраїлю…» (Вт. 1:1). Його слова мали вагу перед обличчям людей тому, що необхідну вагу мала його особистість в міру прийнятого ним від Господа служіння.

Авторитетність проповідника — це вага його авторитету перед обличчям його аудиторії. Ще з давніх давен в оточенні грецьких філософів відзначалась колосальна роль «етосу» — впливу рівня авторитету промовця на рівень сприйняття його промови аудиторією. Якщо особистість проповідника не має необхідної «ваги» для слухачів проповіді, його служіння Словом не звершить необхідного впливу на людей попри академічний рівень, сильне прагнення проповідувати, щирість і обізнаність у справі проповіді тощо. Хоча авторитет проповіді знаходиться в тексті, а не в самій людині, неможливо відокремити послання від того, хто його проповідує — авторитет проповідника посилюється життям цілісності та служіння. Найпевніший спосіб підірвати свою проповідь — бути лицеміром поза кафедрою, оскільки довіра до проповідника накопичується повільно, але втрачається раптово. Таким чином, авторитетність проповідника — це не особистий атрибут, а результат його підпорядкування Божому Слову, спирання на Святого Духа та відповідного життя, яке підтверджує його послання.²

Знання Писання

Перший проповідник знав написане Боже Слово, тобто «усе, що Господь сказав йому щодо них» (Вт. 1:3). Слово «усе» має на увазі те, що Мойсей прийняв від Господа під натхненням від Святого Духа і записав до перших чотирьох книг П’ятикнижжя: Буття, Вихід, Левіт і Числа. Під час проповідей Мойсея його Писанням були саме ці найперші біблійні книги богонатхненним людським автором яких був він сам. Під час своїх проповідей він не придумував значення на ходу й не говорив те, що йому здавалось правильним. Він проповідував в силу свого знання Писання. Таким чином Мойсей знав, що він проповідував і проповідував те що він знав.

Знання Писання — це невід’ємна умова для того, хто проповідує Слово Божє, оскільки без нього проповідь втрачає свою основу та авторитет. Проповідник повинен бути знавцем, адже він навчає інших, і Павло осуджує тих, хто хоче бути вчителями закону, але не розуміють ні того, що говорять, ні того, про що впевнено стверджують (1 Тим. 1:7).³ Це знання має бути комплексним. Молодому проповіднику слід набути не лише глибокого розуміння змісту біблійних книг, а й загального знайомства з історичними фактами, аналізу біблійних персонажів, запам’ятовування духовних текстів та правил. Святе Письмо повинно бути головним предметом вивчення проповідника на всіх етапах його життя — через швидке читання великих розділів, ретельне вивчення окремої книги, детальне дослідження конкретних уривків, читання в різних перекладах.⁴

Роз’яснення слів та істин

Перший проповідник використовує екзегетичну методологію у побудові проповіді, що підтверджується тим, що він «почав викладати цей закон» (Вт. 1:5). Слід зазначити, що єврейське дієслово בֵּאֵ֛ר перекладене як «викладати» буквально означає «пояснювати» або «роз’яснювати».⁵ Саме цей єврейський термін є древнім еквівалентом сучасного терміну «Експозиція Писання» маючи на увазі пояснення того, що раніше сказав Господь і що було записано Мойсеєм у перших чотирьох біблійних книгах. Важливо зауважити біблійно-історичну особливість події в Второзаконня 1:1-5, де відновлення раніше розірваного Завіту Господа з Ізраїлем робиться завдяки роз’яснення (експозиції) раніше даного Закону, який складався із конкретних слів і недвозначних істин.

Розяснення слів і істин у проповіді — це не просто допоміжна функція, а центральна мета проповідницького служіння, яка розрізняє справжню проповідь від простого читання Писання. Проповідь спрямована не лише на те, щоб зробити Писання зрозумілим, але й на те, щоб пояснити богослов’я в цілому та розкрити всю релігію. Без такого розширення за межі простого розуміння тексту проповідник не може розв’язувати складні питання, розкривати значення, наголошувати істину, спростовувати помилки, утішати, виправляти, наповнювати слухачів захопленням перед дивовижними діяннями та шляхами Божими й розпалювати їхні душі ревністю до благочестя й святості.⁶

Послідовне проповідування

Перший проповідник проповідує серію проповідей. Цей факт прослідковується в побудові структури книги Второзаконня згідно її макро-синтаксичних літературних елементів. Таким чином перша проповідь триває на проміжку 1:1-4:43, друга проповідь на проміжку 4:44-28:68, третя проповідь на проміжку 29:1-30:20. Пояснення книги Второзаконня, яка в своїй основі складається із трьох проповідей наштовхує на думку, що спершу Мойсей записав текст трьох проповідей у вигляді конспекту, після чого, поступово проголосив свої приготовані промови.

Послідовне проповідування серії проповідей через книги Біблії — це один із найефективніших способів навчання церкви повному змісту Божого Слова та забезпечення духовного зростання громади. Проповідування послідовних серій через біблійні книги дозволяє пастору навчити свою громаду всьому змісту Божого Слова. Цей підхід гарантує, що проповідник не уникає складних тем — послідовне викладення забезпечує, що важкі висловлювання не можуть бути пропущені, складні доктрини не можуть бути проігноровані, і повний зміст Божого Слова може бути почутий.⁷ Крім того, послідовне проповідування через біблійні книги створює зростаючий імпульс, оскільки кожна проповідь спирається на попередню, і коли проповідник розгортає книгу, сила її аргументу зростає. Це створює глибшу духовну динаміку, ніж окремі проповіді на різні теми.⁸ Таким чином, послідовне проповідування серій — це не просто методологічний вибір, а стратегія, яка забезпечує повноту навчання, глибину розуміння та послідовне духовне формування церкви.

Примітки

1. Brian Croft, “Pastoral Call upon a Pastor,” in The Pastor’s Soul: The Call and Care of an Undershepherd (Leyland, England: EP, 2018), 50–51.
2. Jason K. Allen, Letters to My Students: On Preaching (Nashville, TN: B&H Books, 2019), 26–31.
3. O. C. Edwards, A History of Preaching (Nashville, TN: Abingdon Press, 2016).
4. John Albert Broadus, A Treatise on the Preparation and Delivery of Sermons, ed. Edwin Charles Dargan (New York: Hodder & Stoughton, 1898), 122–123.
5. Ludwig Koehler et al., The Hebrew and Aramaic Lexicon of the Old Testament (Leiden: E.J. Brill, 1994–2000), 106.
6. Scott M. Gibson, Preaching with a Plan: Sermon Strategies for Growing Mature Believers (Grand Rapids, MI: Baker Books, 2012), 116–117.
7. Stephen Nelson Rummage, Planning Your Preaching: A Step-by-Step Guide for Developing a One-Year Preaching Calendar (Grand Rapids, MI: Kregel Academic & Professional, 2002), 77.
8. Sugel Michelén, From and Before God: A Practical Introduction to Expository Preaching (Nashville, TN: B&H Books, 2019), 110–111.