Це сьогодні дуже поширене питання, якщо судити з тенденцій у молитовних брошурах, домашніх біблійних групах, матеріалах для недільних шкіл і більшості популярних проповідей.

Питання про те, що означає Писання, відійшло на другий план порівняно з питанням, що воно означає «для мене».

На перший погляд різниця може здаватися незначною. Але наша зацикленість на тому, як застосувати Писання, виявляє серйозну слабкість. Ми зробили практичність остаточним критерієм цінності Божого Слова. Ми зосереджуємося на уривках, які прямо стосуються повсякденного життя, і ігноруємо ті, що не здаються нам корисними.

На початку мого служіння я свідомо вирішив проповідувати Біблію. Моїм головним пріоритетом завжди було відповісти на запитання: «Що означає цей текст?» Після того як я максимально чітко і точно пояснюю значення Божого Слова, я закликаю людей коритися й застосовувати його у своєму житті.

Біблія сама звертається до людського серця; завдання проповідника — не підлаштовувати послання. Саме тому я проповідую послідовно через цілі книги Біблії, уважно розглядаючи кожен вірш і кожну фразу, навіть якщо це означає працювати з уривками, які не дуже підходять для мотиваційних історій чи прикладів.

Я вдячний Господу за те, як Він використав цей підхід у нашій церкві та в житті наших радіослухачів.

Але час від часу хтось відверто каже мені, що мої проповіді повинні бути менш доктринальними й більш практичними.

Практичне застосування дуже важливе — я не хочу применшувати його значення. Але поділ між доктриною і практикою є штучним. Доктрина сама по собі є практичною. Насправді немає нічого практичнішого за правильне вчення.

Багато християн вважають доктрину чимось складним і теоретичним. Вони відкидають доктринальні тексти як неважливі, розділяючі, загрозливі або просто непрактичні. В одній популярній християнській книзі, яку я нещодавно прочитав, читачів застерігають від проповідників, які більше зосереджуються на тлумаченні Писання, ніж на його застосуванні.

Зачекайте. Чи це справді мудра порада? Ні.

Немає небезпеки в «непотрібній» доктрині; справжня небезпека — у спробі бути актуальним без доктрини. Застосування без правильного тлумачення привело християн до великої плутанини.

Сьогодні церква як ніколи потребує пояснювального біблійного навчання. Занадто багато людей повірили в брехню, що доктрина — це щось абстрактне й небезпечне, не пов’язане з повсякденним життям.

Стало модним замінювати доктрину психологією та готовими практичними порадами, при цьому знецінюючи богословське й тлумачне служіння.

Але пастор, який відмовляється проповідувати здорове вчення, відмовляється від своєї головної відповідальності як служителя:

«Який дотримується вірних принципів згідно з ученням, аби був здатний потішати здоровим навчанням і переконувати противників.» (Тита 1:9).

Практичні поради, методи й ілюстрації нічого не варті, якщо вони не ґрунтуються на Божих принципах. Немає основи для благочестивого життя поза істиною Божого Слова.

Є лише три варіанти: ми навчаємо істини, помилки або нічого не навчаємо.

Перш ніж проповідник закликає людей щось робити, він повинен спочатку пояснити доктрину. Він має будувати проповідь навколо богословських істин і виводити принципи з біблійного тексту. Лише після цього істину можна застосовувати.

Послання до Римлян дає найкращий біблійний приклад. Павло не закликає до дій, доки не викладає одинадцять розділів богослов’я.

Він піднімається на величні висоти істини, які досягають кульмінації в Римлян 11:33–36:

«О, глибино багатства, премудрості й знання Божого! Які незбагненні Його суди і недослідимі Його дороги!»

І лише в 12-му розділі він переходить до практичних наслідків цієї доктрини. Римлян 12:1–2 найчіткіше показує відповідальність християнина перед істиною. Спираючись на одинадцять розділів глибокого вчення, Павло закликає віруючих віддати себе Богові як живу жертву. Доктрина веде до посвяти Христу — найвищого практичного вчинку. Далі все послання пояснює, як ця посвята проявляється в житті.

Той самий порядок Павло використовує в Посланнях до Галатів, Ефесян, Филип’ян, Колосян і Солунян. Спочатку доктрина, потім практика, пов’язані словами «отже» або «тож».

Справжнє вчення змінює поведінку, коли воно вплітається в повсякденне життя. Але для цього його потрібно розуміти. Головний виклик служіння — чітко й точно передавати істину. Практичне застосування приходить значно легше.

Жоден віруючий не може застосувати істину, якої він не знає. Ті, хто не розуміє, що Біблія говорить про шлюб, сім’ю, виховання дітей, дисципліну, гроші, працю, служіння Христу, вічні нагороди, допомогу бідним чи повагу до влади, не зможуть жити за цими істинами.

Ті, хто не знає, чого Біблія навчає про спасіння, не можуть бути спасенні. Ті, хто не знає, чого Біблія навчає про святість, не здатні боротися з гріхом. А тому не можуть жити повним життям для власного блага й Божої слави.

Усе справді практичне закладене в біблійному вченні. Ми не робимо Біблію актуальною — вона вже є такою, бо це Боже Слово. І зрештою, як може щось сказане Богом бути неважливим?

Ця стаття була спочатку опублікована в блозі служіння Grace to You