«Ось чому ми повинні бути надзвичайно уважними до почутого, щоби часом не відпасти» (Євр. 2:1)

Боже Слово – це якір, який не дасть людям дрейфувати поза гаванню спасіння

Під час дослідження Північного Льодовитого океану англійському мореплавцю Вільяму Едварду Паррі та його команді належало йти далі на північ, аби продовжити картографування. Тож вони за зорями визначили своє місцеперебування та вирушили в небезпечну подорож.

Через багато годин вони зупинилися виснажені. Зорієнтувавшись на місцевості, дослідники зрозуміли, що зараз вони знаходяться на півдні, а не на півночі! Вони рухалися по крижині, що пливла на південь швидше, ніж вони йшли на північ.

Ця ситуація схожа на ту, в якій опиняються люди, котрі продовжують відкидати Христа. Тому в Євреїв 2:1 сказано: «Ось чому ми повинні бути надзвичайно уважними до почутого, щоби часом не відпасти».

Як можна свідомо відкинути Христа? Адже Він прийшов у світ як втілений Бог, помер на хресті, дарувавши нам прощення за наші гріхи, заплатив за нас покарання, проявив нам божественну любов і понад усіляку міру сповнює нас благословінням і радістю.

Грецькі слова, що перекладаються як «бути надзвичайно уважними до» та «відпасти», мають морську сферу застосування. Перше слово означає «пришвартувати корабель», а друге можна вживати щодо корабля, якого недбало пустили дрейфувати повз гавань, оскільки моряк забув стежити за кермом або ж не взяв до уваги вітер, хвилі та напрям течії. Євреїв 2:1 можна перекласти так: «Нам годиться старанно пристати до всього навченого, щоб корабель життя не проплив осторонь гавані спасіння та назавжди не загубився».

Більшість людей відвертаються від Бога не навмисно; вони майже непомітно прослизають повз гавань спасіння та розбиваються там об скелі загибелі. Обов’язково застерігайте тих, кого ви знаєте, що вони можуть прослизнути повз цю гавань.

Мотивація до молитви: Просіть Бога зміцнити вашу рішучість у спілкуванні з людиною, з якою ви знаєте, що вам треба поговорити, щодо її стосунків із Господом.

Подальше вивчення Писання: Вивчіть напам’ять Притчі 4:20–22 як особисте нагадування про те, наскільки важливо триматися Божого Слова.