На перший погляд, відповісти на поставлене питання досить непросто або навіть неможливо, особливо тим хто на пряму не пов’язаний зі служінням проповіді. Необхідно враховувати той факт, що кожен сприймає і класифікує почуті проповіді по-своєму, навіть якщо йому й доводилося чути про певну класифікацію. Викладач предмету гомілетики Джеймс Брага, у своїй книзі Як підготувати біблійну проповідь відверто визнає: «Існує безліч типів проповідей і безліч методів їхньої класифікації. Намагаючись класифікувати типи проповіді, автори гомілетичних праць використовують різноманітні визначення, багато з яких схожі між собою».[1] Напевно, саме тому значна кількість проповідників, які виголошують і прослуховують проповіді інших, не кажучи вже про пересічних слухачів, йдучи до дому із місця зібрання не зможуть швидко відповісти на запитання: «Яким різновидом проповіді сьогодні порадував нас пастор?».

Шукаючи відповідь на зазначене питання необхідно враховувати, що метод класифікації проповідей напряму залежить від розуміння того, що має бути основою проповіді як такої. Інакше кажучи, необхідно чітко розуміти що саме має головувати й домінувати в проповіді. Хто задає динаміку і тон змісту проповіді? Якщо в проповіді домінує проповідник зі своїми думками, ідеями, міркуваннями, поглядами, прикладами, амбіціями, харизмою, життєвим досвідом і специфічними переконаннями, тоді визначення видів проповіді – це всього лиш філософське питання. Тоді все буде відбуватися, як при погляді на картину художника, що написана в абстрактному або авангардному стилі. Поглянувши кожен бачитиме щось своє, особливе, навіть те, що там не було сказано, і у знайденому знайде своє задоволення. Однак, якщо в проповіді головує і домінує текст Писанняіз зі своєю головною думкою, структурою, лексикою, граматикою та контекстом, тоді види проповіді визначатимуться підходом до роз’яснення біблійного тексту. Саме верховенство тексту Писання робить проповідь справжньою «проповіддю».

Види проповіді в яких домінує проповідник

Давайте на деякий час зосередимо увагу на найпоширеніших випадках, коли тон і зміст проповіді задає сам проповідник, а не текст Біблії. Таких видів проповіді може бути просто незліченна кількість, стільки само, скільки й самих проповідників, які проповідують самі себе, а не Писання. Такі проповіді, на жаль, нерідко можна почути на багатьох церковних зібраннях. Намагаючись класифікувати ці проповіді можна дійти того самого висновку, якого дійшов Дерек Томас[2] у своїй статті «Експозиційна проповідь»[3] в якій він перераховує найрозповсюдженіші різновиди проповідей, що більше мотивуються проповідником, а не текстом Писання.

Проповідь «Я вам скажу, що лежить в мене на серці»

Така проповідь може починатися з читання біблійного тексту, при цьому сам текст потрібен проповідникові лише на старті, щоб просто розпочати свою

проповідь. Проповідник поводиться неначе спортсмен, який має почути короткий вистріл зі стартового пістолета, щоб почати свій біг. А потім, рушивши вперед, він забуває про цей звук і починає говорити, розмірковувати й ділитися всім тим, що він бажав й так сказати без почутого читання. Нерідко на допомогу таким проповідникам приходить алегоричний метод тлумачення, коли він виражаючи свої ідеї і твердження може підкріпити їх вирваними із контексту Біблії словами чи образами. Так чи інакше, читання біблійного тексту значною мірою йому потрібне лише для того, щоб показати, що все, про що він говорить, також згадується в Біблії, або для того, щоб ніхто не сказав, що він, проповідуючи, не використовує Біблію. Однак, незважаючи на те, що він може говорити доволі переконливо і щиро, навіть до сліз, все ж таки, ми не можемо назвати таку промову проповіддю Божого Слова. Проповідь Слова – це не проголошення того, що лежить на серці у промовця.

Проповідь «Я прочитав теологічну книжку»

При такому підході, проповідник вдається за допомогою до «авторитетних джерел» або іменитих проповідників, вибірково запозичуючи їхні вагомі думки й формулювання й майстерно зшиваючи їх у своїй проповідь, замість того, щоб просто читати й роз’яснювати те, що записано в конкретному тексті Біблії. При цьому можуть зачитуватися достатньо текстів Писання, які проповідник навіть не досліджував до того, як вийшов проповідувати. А навіщо досліджувати, якщо про це сказало он яке теологічне світило? Однак потрібно розуміти, що така проповідь ґрунтується не на Писанні, а на вподобаннях проповідника. Іншими словами, все що він говорить в проповіді говорить не Писання, а його власне вподобання. Він підібрав чужі думки, ідеї та вирази, додав до цього читання різноманітних текстів, унаслідок чого ця проповідь, якщо її можна так назвати, може перетворитися на суху доповідь, яка присипляє слухачів раніше, ніж проповідник дійде до середини свого вступу. Навіть якщо для композиції проповіді було обрано книги найавторитетніших і найбогобоязливіших богословів, коментаторів і проповідників, які у своїх працях роз’яснюють Боже Слово, “розпорядник бенкету” в такій проповіді не текст Писання, а проповідник. Саме він вибирає гарячі блюда, а текст Біблії залишає в кращому випадку на холодну закуску. Все потрібно називати своїми іменами. Тому, проповіднику потрібно завжди пам’ятати, що сам по собі підбір розумних й навіть біблійно мотивованих думок – це не проповідь Писання.

Проповідь «Я зараз покажу вам, що закінчив семінарію»

Духовна освіта оснащує проповідника багатьма корисними ресурсами для служіння, однак, якщо з якоїсь причини він не навчився вивчати текст Писання і робити експозицію тексту, тоді його освіта зробить його «порожньою посудиною», яка може голосно деренчати, при цьому нічого не передавати. Зазвичай, при такому розкладі, проповідник палає самовпевненістю через свій диплом на стіні, тоді як його проповіді виглядають всього лише, як амбітні лекції, цікаві лише йому і від сили його дружині. Так, він має достатньо пристрасті, запалу і полум’я в очах. Він може уявляти себе за кафедрою одним із відомих проповідників, і це йому дуже імпонує. Він щиро очікує, що його слухачі сприйматимуть його так само, як він сприймає себе… Однак, потрібно розуміти, якщо під час проповіді проповідник не керується текстом Писання,

його промови, які сповнені багатьох крилатих фраз, риторичних прийомів, пафосу, єврейських і грецьких термінів, приправлені рясними згадками різних “ізмів”, не ведуть слухачів проповіді шляхом, що прокладений Богом у Його Слові. Писання тут не проголошується тому, що проголошується він сам вважаючи, що саме так і має виглядати проповідь. Нерідко слухачам дуже подобаються саме такі проповіді тому, що, хоча в них нічого й незрозуміло, але вони почуваються немалими знавцями на тлі такого «великого проповідника». Проповідникам і слухачам варто пам’ятати, що семінарська освіта це не самоціль. Освіта – це лише своєрідні «милиці», які підтримують учнів- проповідників в процесі розвитку, щоб міцно стояти у Божому Слові і проповідувати його.

Проповідь «Я був такий зайнятий, тому вибачте що не так»

Проповідник може розпочинати свою проповідь із подібної фрази, щоб наперед замість критики викликати до себе співчуття слухачів, бо в нього не було достатньо часу щоб повноцінно підготувати проповідь. Нерідко в такому разі проповідник каже, що мовляв «Сьогодні говоритиму максимально коротко, не більше десяти хвилин…». При цьому, чіпляючись слово за словом думка за думку, його проповідь розтягується на цілу годину роздумів практично ні про що. Роздумів про погоду і природу, політику, плани і потрібний порядок в церкві… Можливо, він і вміє досліджувати текст Біблії, однак, знаючи, що на правильну експозиційну проповідь треба витратити не один десяток годин, він вчорашнього суботнього вечора щиро сподівався, що завтра за кафедрою станеться диво і з нього хлине проповідь, як у самого Сперджена. Однак, якщо Слово Боже не панувало над проповідником учора й позавчора під час підготовки, дива не станеться, воно не буде панувати й під час виступу за кафедрою.

Різновиди проповідей у яких домінує не Писання, а проповідник, не обмежуються лише цими чотирма згаданими формулюваннями. Таких видів незліченна кількість, бо зазвичай вони залежать від амбіцій, примх і дивацтв самих «проповідників». Найсумнішим фактом при таких видах проповіді є те, що, говорячи нібито зі Слова, але по суті від себе, проповідник поводиться неналежним чином перед Богом і Його Словом (пор. Як. 3:1–2; 2 Тим. 4:3–4).

Види проповіді в яких домінує Писання

Проповідь в якій текст Писання головує і направляє промову проповідника, коли проповідь ґрунтується і формується на одному або на ряді текстів із Біблії, прийнято називати «роз’яснювальною» або «експозиційною».[4]Проповідуючи роз’яснювально, проповідник не бере текст у заручники, щоб сказати те, що він бажає сказати, а підкоряється тому, що сказано в тексті. При цьому проповідника можна порівняти з музикантом, який, чітко дотримуючись нот, віртуозно виконує музичний шедевр, який до нього написав Великий Композитор. Усе залежить від точної передачі того, що написано. Таким чином, роз’яснювальна проповідь виходить із тексту (текстів) Писання, доступно пояснюючи, розкриваючи, доносячи і застосовуючи Слово Боже у контексті відкритої біблійно-богословської істини. За такого підходу до проповіді Слова, проповідник не є джерелом проповіді, він всього лише інструмент, який використовує Бог для того, щоб правильно пояснити богонатхненне,

авторитетне, непогрішиме Слово. Незалежно від тексту або теми, що розкривається низкою послідовних текстів, незалежно від аудиторії, місця і часу, кожна проповідь, яку проголошує проповідник, має ґрунтуватися на тексті Писання, доступно роз’яснювати цей текст (тексти) і правильно застосовувати написане в тексті (текстах) для сучасних слухачів в їх обставинах життя. При цьому, проповідник повинен пояснити, що хотів сказати до першочергової аудиторії і як закладені істини мали прийматися і виконуватися першими адресатами тексту. Залежно від того, чи ґрунтується проповідь на одному тексті Писання, чи на низці послідовних текстів, які об’єднані спільною біблійно- богословською темою, роз’яснювальні проповіді можна поділити на два види: суто експозиційні (текстуальні) та тематичні (теологічні).

Експозиційні проповіді[5]

Характерною особливістю суто експозиційних проповідей є те, що вони ґрунтуються на одному цілісному (закінченому по смислу) уривку Писання. Фундаментом проповіді є експозиція тексту, на підставі якої головна ідея цього уривка формує головну ідею проповіді, а складові частини проповіді формуються відповідно до структури та акцентів тексту, гармонійно узгоджуючись із ближнім та дальнім контекстом, а також із головною ідеєю (ідеями) книги, в якій знаходиться цей уривок. Для експозиційної проповіді дуже важливою є узгодженість з оригінальними (єврейським або грецьким) текстами Святого Письма, що дає змогу максимально точно зрозуміти зміст тексту, його лексику, граматику, текстуальні особливості та семантику (значення у тогочасному історично-культурному контексті), щоб максимально точно зрозуміти первісний задум автора для первісної аудиторії й те, як максимально точно це можна пояснити для людей, що живуть у наш час. Головна мета експозиційної проповіді відповідає виконанню тих закликів, які Павло передав Тимофію: «займайся читанням, наставлянням, навчанням» (1 Тим. 4:13); «проповідуй слово, наполягай вчасно і невчасно… будь тверезим в усьому, терпи труднощі, здійснюй працю благовісника, виконуй своє служіння» (2 Тим. 4:2–5).

Ми говоримо про експозиційні проповіді у множині тому, що в цьому виді проповіді можна виокремити деякі підвиди залежно від специфіки впливу літературної форми (жанру) біблійного уривка на особливості розуміння його структури та змісту. У Біблії ми зустрічаємо чотири літературні жанри: розповідь, поезія, пророцтво і дидактика. Таким чином, залежно від літературної форми тексту, який обирається проповідником для проповіді, експозиційні проповіді можна розділити на чотири підвиди:

1. Експозиційні проповіді по роповідним текстам (історичні книги, напр., Буття, Вихід, Числа, Суддів, Рут, 1 Самуїла, 1 Царів, Неємії та інші).
2. Експозиційні проповіді по поетичним текстам (напр., Кн. Псалмів, Притчі Соломона, Еклезіаста та інші).
3. Експозиційні проповіді по пророчим текстам (напр., Ісаї, Єремії, Малахії та інші)
4. Експозиційні проповіді по дидактичним текстам (в основному це Новозавітні послання).

Необхідно враховувати, що досить часто біблійні книги містять в собі композицію (поєднання) різних літературних форм. Наприклад Книга Вихід і Второзаконня містять частини розповіді і дидактики. Кн. Даниїла містить частини розповіді і пророцтва. Єв. від Матвія містить частини розповіді, дидактики і пророцтва. Це ж саме можна сказати і про книгу Об’явлення.

За такого підходу, названі підвиди визначаються видами літературної форми самого тексту. Таким чином, експозиційна проповідь допомагає враховувати літературні тонкощі тієї літературної форми, за допомогою якої було записано той чи інший текст, що, у свою чергу, відрізнятиме експозиційні проповіді за підходом до літературної форми (жанру) тексту.

Тематичні проповіді

Тематична проповідь – це спосіб роз’яснення конкретної теми на підставі послідовної експозиції конкретних уривків, що знаходяться в різних частинах однієї книги чи книг Біблії, при цьому мають чітку біблійно-богословську тематичну єдність. Єдиною відмінністю тематичної проповіді від стандартної експозиційної є те, що вона експозиційно розглядає більше, ніж один уривок Писання з огляду на тему, питання чи проблему, які послідовно та вичерпно розкриваються в систематичному підборі уривків. Фактично, це своєрідне поєднання окремих міні-експозиційних проповідей, об’єднаних однією спільною темою. Необхідність тематичного різновиду проповіді продиктована тим, що часто відповіді на важливі теологічні та практичні питання, теми чи проблеми не обмежуються змістом лише одного окремого уривку, але пояснюються під час послідовної біблійно-богословської експозиції (систематизації вчення) ключових уривків Писання тематично взаємопов’язаних між собою. Виходячи з тематичної спрямованості та мети, тематичні проповіді можна розділити на такі підвиди:

1. Теологічні (пояснюють доктрину або вчення).
2. Апологетичні (захищають чистоту вчення або викривають хибність лжевчень і заблуджень).
3. Етичні (окреслюють певні принципи християнської поведінки).
4. Біографічні (висвітлюють уроки життя біблійних особистостей).
5. Історичні (вивчають певний перебіг біблійних подій).
6. Святкові (приурочені згадці певних біблійних подій).

Філософія тематичної проповіді відповідає незмінному факту унікальності та єдності Біблійного одкровення: «Все Писання богонатхненне і корисне для навчання, для викривання, для виправляння, для наставлення в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла підготовлена» (2 Тим. 3:16–17). На сторінках Нового Заповіту можна зустріти приклади проповідей, які відповідають розумінню методу тематичної проповіді: приклад проповіді Христа (Лк. 24:27), приклад проповіді Петра (Дії. 2:14–36), приклад проповіді Стефана (Дії. 7:2–53), приклад проповіді Павла (Дії. 28:23–24) і приклад методики донесення автора Послання до Євреїв (Євр. 11:1–40).

При всьому цьому, проповідникові, який застосовує метод тематичної проповіді, необхідно бути надзвичайно обережним, щоб, готуючи проповідь й маючи добрі мотиви, не потрапити в небезпеку спроб підпорядкування тексту Святого Письма, через свій суб’єктивізм, упередженість, поверховість, примітивізм, виривання тексту з контексту та ігнорування «невигідних» уривків. Щоб цього не допустити, проповідник повинен, по-перше, добре знати зміст усього Писання; по-друге, мати правильну герменевтику; по-третє, розуміти богослов’я; по-четверте, мати досить достатній досвід та майстерність у практиці суто експозиційної проповіді на різні літературні жанри; по-п’яте, мати вміння систематизувати; по-шосте й напевно найважливіше – зберігати життя у духовно-моральній чистоті перед Богом згідно Його Слова. Адже ніщо так не нищить служіння проповідника, як несповіданий і невідкинутий гріх.

Підсумовуючи сказане, необхідно ще раз зазначити, що лише роз’яснювальний метод проповіді у двох своїх основних різновидах (суто роз’яснювальному та тематичному) возводить проповідника-експозитора на висоти залежності від написаного Божого Слова. Це дає колосальний привілей самому проповіднику, коли він дає можливість тексту Писання головувати в своїй проповіді і в житті своїх слухачів.

[1] Джеймс Брага, Как подготовить библейскую проповедь, пер. с англ. (Санкт-Петербург: Библия для всех, 2000), 13.

[2] Професор систематичного та історичного богослов’я в Реформатській богословській семінарії (м. Атланта, штат Джорджія), пастор Першої пресвітеріанської церкви в м. Коламбія, штат Південна Кароліна, а також автор багатьох книг.

[3] Derek W. H. Thomas, “Expository Preaching,” in Feed My Sheep: A Passionate Plea for Preaching, ed. Don Kistler (Lake Mary, Fl: Reformation Trust Publishing, 2008), 43.

[4] У гомілетичній літературі ці два терміни зазвичай використовуються як взаємозамінні, маючи на увазі один і той самий вид проповіді. Більшою мірою це сталося через те, що під час перекладу терміна “exposition” з англійської, який буквально означає «детальний опис і пояснення ідеї або думки» перед масами людей(NewOxfordAmericanDictionary, digital edition), одні віддають перевагу транслітерації цього терміна українською мовою, як «експозиція», інші більше схильні робити переклад, відкриваючи значення слова як «роз’яснення». Тож, це не два різні види проповіді, а одна й та сама проповідь, яка називається неоднаково-звучними термінами, що мають на увазі одне й те саме.

[5] Виходячи з того, що термін «експозиційна проповідь» і «роз’яснювальна проповідь» мають на увазі, по суті, одне й те саме, і те, що стандартна роз’яснювальна проповідь – це проповідь, що будується на одному закінченому за змістом тексті Писання, для зручності класифікації двох різновидів роз’яснювальної проповіді, ми використовуватимемо термін «роз’яснювальна», щоб указувати загалом на всі види проповіді, а термін «експозиційна» щоб вказати на перший і найосновніший підвид.