Мимоволі пригадую одну кумедну, проте цілком реальну історію, яка сталася з групою пресвітерів ще за радянських часів. У свої студентські роки я кілька разів мав змогу почути її від ректора семінарії, який прагнув прищепити нам важливий духовний урок — урок про те, наскільки важливо, щоб назва відповідала суті.

Одного зимового морозного ранку на майже безлюдну залізничну станцію прибув закопчений потяг. З вагонів вийшли зморені тривалою мандрівкою брати. Крокуючи пероном, вони щільніше закутувалися в теплий верхній одяг, намагаючись урятуватися від пронизливого холоду. Вітру майже не було, а ранкове сонце яскраво світило, однак здавалося, воно не гріло, а лише холодило. Вже біля входу до вокзалу один із братів звернув увагу інших на невеликий металевий ларьок. У відкритому вікні виднілося добротне обличчя зіваючої продавчині. Прямо над вікном яскравими червоними літерами сяяв інтригуючий напис ефективної радянської реклами: «Гарячі пиріжки». Саме те, що потрібно! Від самої назви мандрівники ніби почали потроху зігріватися. Недовго думаючи, один із них підійшов до віконця, простягнув зім’ятого червінця з обличчям атеїстичного вождя й попросив напівсонну продавчиню завернути кожному по два гарячих пиріжки. Отримавши замовлення й узявши пиріжки в руки, брати за кілька секунд зрозуміли, що вони зовсім не гарячі — навіть не теплі. Уявляєте їхню реакцію? Майже в один голос, з іронією в інтонації, вони хором запитали: «А чому вони такі холодні? Адже тут написано, що вони гарячі!» Незворушна жінка спокійно й холоднокровно відповіла: «Так це вони так називаються».

Що робить експозиційну проповідь справді «експозиційною»? Звісно, не назва. Назва сама по собі нічого не змінює. Навіть якщо проповідник велично іменує свою проповідь «експозиційною». Без справжньої суті вона залишиться такою ж холодною, як ті знамениті «гарячі пиріжки».

Звідки взявся термін

Термін «експозиційна проповідь» увійшов до євангельської лексики відносно недавно. Вперше офіційно він з’являється в дослідницькій праці невідомого християнського автора XVIII століття під назвою Tractatus de Arte Praedicandi («Трактат про мистецтво проповіді»). Згодом вислів «експозиційна проповідь» увійшов до активного вжитку серед англомовних гомілетів і остаточно закріпився в XIX столітті завдяки впливовій праці Бродуса, який неодноразово згадував цей термін¹.

Попри офіційний вжиток цієї назви, сама ідея терміну тісно пов’язана зі значенням слова, від якого він походить. Згідно з Вестмінстерським словником теологічних термінів, слово «експозиція» бере свій початок від латинського exponere, що означає «докладно роз’яснювати, пояснювати, інтерпретувати, тлумачити»². Саме тому «експозиційною» прийнято вважати таку проповідь, яка ґрунтується на Писанні, витікає з Писання, ретельно пояснює Писання і практично застосовує його до життя слухачів. Проповідник при цьому виступає в ролі глашатая — вісника, який спочатку проголошує написане Слово Царя, а потім роз’яснює те, що потребує пояснення.

Сім ключових ознак експозиційної проповіді

Щоб визначити, наскільки проповідь є справді експозиційною, варто звернути увагу на її сім ключових ознак. Саме вони, особливо в сукупності, свідчать, що проповідь є експозиційною не лише за назвою, а й за своєю суттю.

1. Чітко вибраний біблійний текст

Проповідник зачитує конкретний текст (або тексти) Писання, чітко визначаючи його межі. Це має бути цілісний фрагмент із завершеною думкою. Саме цей текст стає фундаментом і вихідною точкою всієї проповіді. Експозиційна проповідь може розвиватися лише тоді, коли її основою є ясно визначений біблійний фрагмент.

2. Головна думка проповіді

Проповідник чітко формулює головну думку проповіді, яка ґрунтується на головній думці вибраного тексту Писання. Ця думка визначає весь подальший хід проповіді. Усе, що проповідник пояснює, розкриває, стверджує і до чого закликає, має узгоджуватися з центральною ідеєю, закладеною в текст Духом Святим.

3. Розкриття лексичного та граматичного значення

Проповідник уважно розглядає лексичне і граматичне значення ключових слів та істин у прочитаному тексті. Біблійні автори писали під натхненням Духа Святого на мові оригіналу й використали весь лексико-граматичний потенціал своєї мови. Завдяки правильній герменевтиці та екзегезі сучасний читач може «розконсервувати» максимально точне значення тексту, враховуючи історико-культурний контекст.

4. Біблійно-теологічний контекст

Пояснюючи текст, проповідник показує, як істини вибраного фрагмента співвідносяться з іншими місцями Писання: паралельними уривками тієї ж книги, іншими книгами того самого автора, книгами одного Завіту та всією Біблією в цілому. Це робить проповідника справжнім теологом і допомагає слухачам глибше зрозуміти зв’язок доктрин із текстом Писання.

5. Практичне застосування

Проповідник обов’язково закликає слухачів до практичного застосування біблійних істин. Проповідь не досягає своєї мети, якщо істини та принципи, вкладені Духом Святим, не застосовуються до реальних проблем і викликів сьогодення. Кожна експозиційна проповідь має вести до конкретного практичного заклику, який мотивується Словом Божим і переходить у повсякденне життя.

6. Яскраві приклади та ілюстрації

Проповідник використовує дієві приклади та ілюстрації, щоб пролити більше світла на важливі істини. Хоча ілюстрації мають допоміжну роль, за наявності попередніх компонентів вони додають проповіді динаміки, допомагають розм’якшити розуміння складних ідей та дають слухачам можливість глибше замислитися над тим, що говориться в проповіді.

7. Переконливе проголошення

Проповідник проголошує Слово з повним переконанням в істинності та силі Божого Слова. Експозиційна проповідь — це не просто «механіка» тлумачення. Це живий, переконливий голос, коли слухачі відчувають, що проповідник не тільки вірить у те, що говорить, але й намагається жити відповідно до цього. Важливо не лише те, що ми проповідуємо, але й те, як ми проповідуємо.