Які бувають види проповіді?

На перший погляд здається, що відповісти на це питання досить складно або й практично неможливо. Джеймс Брага у своїй книжці Як підготувати біблійну проповідь щиро визнає: «Існує безліч типів проповідей і безліч методів їх класифікації. Намагаючись класифікувати типи проповідей, автори гомілетичних праць використовують різні визначення, багато з яких збігаються».¹ Мабуть, саме тому більшість проповідників, не кажучи вже про слухачів, не зможуть виразно відповісти на запитання: «Який вид проповіді звучав сьогодні з кафедри?..»

Метод класифікації проповідей залежить від розуміння того, що має бути основою проповіді як такої. Іншими словами, необхідно відповісти на запитання: «Що панує в проповіді?» Якщо в проповіді панує проповідник зі своїми думками, ідеями, міркуваннями, поглядами, прикладами, амбіціями, харизмою, життєвим досвідом і переконаннями, тоді визначення видів проповіді – це філософське питання. Як під час споглядання картини художника, який прихильник абстракціонізму: кожен бачитиме щось своє і знайде в цьому собі задоволення. Проте якщо в проповіді панує текст Писання із закладеною в нього головною думкою, структурою, лексикою, граматикою й контекстом, тоді види проповіді визначатимуться підходом до пояснення тексту. Саме панування тексту Писання робить проповідь справжньою «проповіддю».

Види проповіді, коли панує проповідник

Зупинімося на якийсь час на найпоширеніших випадках, коли в проповіді панує проповідник. Видів таких проповідей може бути безліч – стільки ж, скільки й самих проповідників, які проповідують себе, а не Писання. Такі проповіді, на жаль, часто звучать на багатьох церковних зібраннях. Намагаючись класифікувати ці проповіді, можна дійти того самого висновку, якого дійшов Дерек Томас,² котрий у своїй статті «Експозиційна проповідь»³ характеризує найпоширеніші різновиди проповідей, у яких не панує текст Писання.

1. Проповідь «Я хочу сказати вам те, що лежить у мене на серці»

Така проповідь може починатися з читання тексту чи текстів з Біблії, але текст потрібен проповідникові лише на старті, як постріл зі стартового пістолета, щоб почати свій біг. А потім проповідник говорить, міркує, заявляє те, що він хотів сказати й без цього читання. Нерідко на допомогу проповідникові приходить алегоричний метод тлумачення. Так чи інакше, читання тексту потрібне йому лише для того, щоб показати, що все, про що він говорить, також згадується в Біблії, або для того, щоб ніхто не сказав, що, проповідуючи, він не використовує Біблії. І навіть попри те, що він може говорити досить переконливо й щиро аж до сліз, усе ж це не є проповіддю Божого Слова.

2. Проповідь «Я прочитав книжку з систематичного богослов'я»

Замість того щоб пояснювати те, що сказав Бог у певному уривку Біблії, проповідник удається до допомоги «авторитетних джерел», вибірково запозичуючи з них думки, які йому сподобалися й підходять, «зшиваючи клаптики різних ідей» у своєму конспекті. При цьому в такій проповіді можуть зачитуватися численні тексти Писання, яких проповідник навіть не читав до того, як вийшов проповідувати. Проте така проповідь ґрунтується не на Писанні, а на виборі проповідника. Він дібрав чужі думки, ідеї й вирази, додав до цього читання різних текстів, і внаслідок цього ця проповідь, якщо її можна так назвати, перетворюється на нудну й суху доповідь, яка присипляє слухачів раніше, ніж проповідник дійде до середини свого вступу. Навіть якщо для композиції проповіді було обрано книжки найавторитетніших і богобоязних богословів, коментаторів і проповідників, які у своїх працях пояснюють Боже Слово, «весільним старостою» в такій проповіді є не текст Писання, а проповідник.

3. Проповідь «Я покажу вам, що закінчив семінарію»

Духовна освіта оснащує проповідника багатьма корисними ресурсами для служіння, проте якщо з якоїсь причини він не навчився досліджувати текст Писання й робити експозицію тексту, тоді освіта зробить його «порожньою посудиною», яка може гучно деренчати, але нічого не передавати. Зазвичай за такого розкладу проповідник палає самовпевненістю через свій диплом на стіні, але його проповіді мають вигляд лише амбітних лекцій. Багато пристрасті, запалу й вогню в очах. Він може уявляти себе за кафедрою одним з відомих проповідників, і це йому дуже допомагає. Він щиро сподівається, що слухачі шануватимуть його так само, як він шанує себе… Якщо він не віддає першості текстові Писання, його проповіді, сповнені численних крилатих фраз, риторичних прийомів, розумних виразів обличчя, єврейських і грецьких термінів, приправлені рясними згадками різних «ізмів», нікуди не ведуть і ні до чого не призводять. Писання тут не проголошується, бо проголошує він самого себе, вважаючи, що саме так і має проповідуватися Слово. Я помітив, що нерідко слухачам дуже подобаються такі проповіді, бо хоча в них нічого й не зрозуміло, ти починаєш почуватися великим знавцем на тлі такого «великого проповідника».

4. Проповідь «Я був такий зайнятий, будь ласка, пробачте, якщо щось не так»

Проповідник може починати проповідь подібною фразою, щоб наперед викликати жалість замість критики, бо в нього не було достатньо часу на підготовку. Нерідко в такому разі проповідник каже, мовляв: «Сьогодні говоритиму гранично коротко, не більше десяти хвилин…», але зрештою його проповідь розтягується на цілу годину розмов практично ні про що. Можливо, він і вміє працювати з текстом, проте, знаючи, що на правильну експозиційну проповідь треба витратити не один десяток годин, він у суботній вечір щиро сподівається, що завтра за кафедрою станеться диво. Однак якщо Слово Боже не панувало над проповідником учора й позавчора під час підготовки проповіді, дива не станеться – воно не пануватиме й під час виступу за кафедрою.

Звісно ж, різновиди проповідей, у яких панує не Писання, а проповідник, не обмежуються лише цими чотирма згаданими випадками. Таких видів безліч, бо зазвичай вони залежать від амбіцій, примх і дивацтв «проповідників». Найжахливіше в таких видах проповіді те, що, говорячи начебто зі Слова, але по суті від себе, проповідник чинить гріх перед Богом і Його Словом (Як. 3:1-2; 2 Тим. 4:3-4).

Види проповіді, коли панує текст Писання

Коли в проповіді панує текст Писання, тобто коли проповідь ґрунтується на одному чи кількох текстах з Біблії, таку проповідь прийнято називати «роз'яснювальною» або «експозиційною».⁴ Проповідуючи роз'яснювально, проповідник не бере текст у заручники, щоб сказати те, що він хоче сказати, а кориться тому, що сказано в тексті. Проповідника при цьому можна порівняти з музикантом, який, чітко дотримуючись нот, віртуозно виконує музичний шедевр, написаний до нього Великим Композитором. Усе залежить від точної передачі того, що написано. Отже, роз'яснювальна проповідь виходить з тексту (текстів) Писання, доступно пояснюючи, розкриваючи, подаючи й застосовуючи текст у контексті відкритої біблійно-богословської істини. За такого підходу до проповіді Слова проповідник не є джерелом проповіді, він лише знаряддя, яке Бог використовує для того, щоб правильно пояснити богонатхненне, авторитетне, непомильне Слово. Незалежно від тексту чи теми, яка розкривається низкою послідовних текстів, незалежно від аудиторії, місця й часу, кожна проповідь, яку проголошує проповідник, має ґрунтуватися на тексті Писання, доступно пояснювати цей текст (тексти) і правильно застосовувати написане в тексті (текстах) до слухачів. Залежно від того, чи ґрунтується проповідь на одному тексті Писання, чи на низці послідовних текстів, об'єднаних спільною біблійно-богословською темою, роз'яснювальні проповіді можна поділити на два види: експозиційні й тематичні.

1. Експозиційні проповіді⁵

Головна особливість стандартних експозиційних проповідей полягає в тому, що вони ґрунтуються на одному цілісному уривку Писання. Фундаментом проповіді є експозиція тексту, на підставі якої головна ідея цього уривка формує головну ідею проповіді, а складові частини проповіді формуються на підставі структури й акцентів тексту, гармонійно узгоджуючись із ближнім і дальнім контекстом, а також з головною ідеєю (ідеями) книги, у якій міститься цей уривок. Для експозиційної проповіді дуже важлива робота з оригінальними (єврейським чи грецьким) текстами Писання, що дає змогу якомога точніше зрозуміти зміст тексту, його лексику, граматику, текстуальні особливості, щоб якомога точніше зрозуміти первісний задум автора для первісної аудиторії і те, як якомога точніше пояснити це людям, які живуть у наш час. Головна мета експозиційної проповіді відповідає виконанню тих закликів, які Павло передав Тимофієві: «пильнуй читання, нагадування, науки» (1 Тим. 4:13); «проповідуй слово… будь пильний у всьому… виконуй служіння своє» (2 Тим. 4:2-5).

Ми говоримо про експозиційні проповіді в множині тому, що в цьому виді можна виокремити деякі підвиди залежно від специфіки впливу літературної форми (жанру) біблійного уривка на особливості розуміння його структури. У Біблії ми зустрічаємо чотири літературні жанри: оповідь, поезію, пророцтво й дидактику. Отже, залежно від літературної форми тексту, обраного для проповіді, експозиційні проповіді можна поділити на чотири підвиди:

1. Експозиційні проповіді на оповідні тексти.
2. Експозиційні проповіді на поетичні тексти.
3. Експозиційні проповіді на пророчі тексти.
4. Експозиційні проповіді на дидактичні тексти.

За такого підходу підвиди визначаються видами літературної форми. Отже, експозиційна проповідь допомагає враховувати літературні тонкощі тієї літературної форми, за допомогою якої було записано той чи інший текст, що, своєю чергою, розрізнятиме експозиційні проповіді за застосованим підходом до літературної форми (жанру) тексту.

2. Тематичні проповіді

Тематична проповідь – це спосіб пояснення певної теми на підставі послідовної експозиції конкретних уривків, які містяться в різних частинах Писання, але мають чітку біблійно-богословську тематичну єдність. Єдина відмінність тематичної проповіді від стандартної експозиційної полягає в тому, що вона експозиційно розглядає більше ніж один уривок Писання, виходячи з теми, питання чи проблеми, які послідовно й вичерпно розкриваються в систематичному доборі уривків. Фактично це збірка окремих міні-експозиційних проповідей, об'єднаних однією спільною темою. Потреба в тематичному виді проповіді зумовлена тим, що часто відповіді на важливі богословські й практичні питання, теми чи проблеми не обмежуються змістом лише одного окремого уривка, а пояснюються під час послідовної біблійно-богословської експозиції (систематизації вчення) ключових уривків Писання, взаємопов'язаних між собою. Залежно від тематичної спрямованості й мети тематичні проповіді можна поділити на такі підвиди:

1. Богословські (для викладу доктрини чи вчення)
2. Апологетичні (для захисту від омани й лжевчення)
3. Практичні (для відповіді на питання облаштування практичного життя)
4. Біографічні (для висвітлення життєвих уроків біблійних особистостей)
5. Історичні (для вивчення загального перебігу біблійних подій)
6. Святкові (для глибокого розуміння подій, які святкуються)

Філософія тематичної проповіді відповідає незмінному фактові унікальності та єдності біблійного об'явлення: «Усе Писання Богом натхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова» (2 Тим. 3:16-17). На сторінках Нового Заповіту можна знайти приклади проповідей, які відповідають нашому розумінню методу тематичної проповіді: приклад Христа (Лк. 24:27), приклад Петра (Дії 2:14-36), приклад Стефана (Дії 7:2-53), приклад Павла (Дії 28:23-24) і приклад автора Послання до євреїв (Євр. 11:1-40).

При цьому проповідникові, який практикує метод тематичної проповіді, необхідно бути надзвичайно обережним, щоб, готуючи проповідь «з добрих спонук», не потрапити в небезпеку того виду проповіді, коли проповідник намагається панувати над текстами Писання, виявляючи суб'єктивізм, упередженість, поверховість, примітивізм, вириваючи тексти з контексту й ігноруючи «невигідні» уривки. Щоб цього уникнути, беручись до практики тематичної проповіді, проповідник має, по-перше, добре знати зміст усього Писання; по-друге, мати правильну герменевтику; по-третє, розуміти богослов'я; по-четверте, мати досить добрий досвід у практиці стандартної експозиційної проповіді на різні літературні жанри; і по-п'яте, уміти систематизувати.

Підсумовуючи сказане, необхідно пам'ятати, що лише роз'яснювальна проповідь у двох її основних видах ставить проповідника-експозитора в залежність від написаного Божого Слова, а не навпаки. Це дає текстові Писання привілей панувати в проповіді проповідника й у житті його слухачів. Наступного разу ми поговоримо про структуру тексту, звертаючи увагу на те, від чого залежить головна ідея й план роз'яснювальної проповіді.

¹ Джеймс Брага, Як підготувати біблійну проповідь, пер. з англ. (Санкт-Петербург: Біблія для всіх, 2000), 13.

² Професор систематичного й історичного богослов'я в Реформатській богословській семінарії (м. Атланта, штат Джорджія), пастор Першої пресвітеріанської церкви в м. Колумбія, штат Південна Кароліна, а також автор багатьох книжок.

³ Derek W. H. Thomas, “Expository Preaching,” in Feed My Sheep: A Passionate Plea for Preaching, ed. Don Kistler (Lake Mary, Fl: Reformation Trust Publishing, 2008), 43.

⁴ У гомілетичній літературі ці два терміни зазвичай уживаються як взаємозамінні й означають той самий вид проповіді. Здебільшого це сталося через те, що, перекладаючи з англійської термін “exposition”, який буквально означає «докладний опис і пояснення ідеї чи думки» перед масами людей (New Oxford American Dictionary, digital edition), одні віддають перевагу транслітерації цього терміна – «експозиція», інші більше схильні до перекладу, розкриваючи значення слова як «роз'яснення». Тож це не два різні види проповіді, а одна й та сама проповідь, яку називають по-різному звучними термінами, що означають одне й те саме.

⁵ Виходячи з того, що терміни «експозиційна проповідь» і «роз'яснювальна проповідь» по суті означають одне й те саме, а стандартна роз'яснювальна проповідь – це проповідь, яка будується на одному завершеному за змістом тексті Писання, для зручності класифікації двох різновидів роз'яснювальної проповіді ми вживатимемо термін «роз'яснювальна», щоб указувати загалом на всі види проповіді, а термін «експозиційна» – щоб указати на перший і найголовніший підвид.